Народився Сергій Васильович 3 листопада 1969 року в селі Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області в родині робітників. Його батьки, Василь Іванович та Ніна Миколаївна, працювали будівельниками. Дитинство провів у м. Городенка, куди батьки переїхали в 1972 році.
З 1977 по 1987 р. навчався в Городенківській середній школі № 1, яку закінчив зі срібною медаллю. Захоплювався математикою, фізикою, а особливо, географією. Займався в туристичному гуртку, неодноразово виборював призові місця на обласних змаганнях з туризму.
Після закінчення школи у 1987 році вступив до Одеського морського інженерного училища. Та здійснити свою мрію - стати моряком – Сергієві не судилося. Після І курсу був призваний до лав армії, служив у десантних військах на Далекому Сході з 1988 по 1990 р.
Демобілізувавшись з армії, у 1990 р. вступив на економічний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка. Навчання закінчив у 1995р.
З 1995 по 1997 р. працював державним податковим інспектором у Податковій адміністрації в Городенківському районі. У 1999 – 2003 р.- головний бухгалтер Городенківського управління юстиції.
З 2007 по 2008 р. працював на посаді головного спеціаліста відділу культури і туризму Городенківської РДА.
З 2008 р. – приватний підприємець, засновник і голова громадської організації «Клуб мандрівників «Золоте руно». Сергій першим почав розробляти маршрути туристичних сплавів по Дністру, мріяв перетворити його в центр туристичного розвитку Прикарпаття, підтримував тісні зв’язки з каяковим клубом «Гонорні» з польського міста Немодлін. Організовував полякам сплави по Дністру, Серету, Збручі, Лімниці, Стрию.
З 2010 р. очолював Городенківську районну організацію ВО «Свобода». Був депутатом Городенківської районної ради шостого демократичного скликання, головою фракції «Свободи» у районній раді, головою постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку та земельних відносин.
Одружений. Дружина Галина працює в косметичній компанії «Оріфлейм». Син Андрій, випускник Київського національного університету ім. Т.Шевченка, програміст британської фірми. Донька Ірина – учениця Городенківської гімназії ім. А.Крушельницького.
Сергій Дідич понад усе любив свій рідний край і більшу частину свого життя присвячував його туристичному розвитку. Його громадську організацію «Золоте руно» знають у всій Україні та за її межами. Був життєрадісним, ініціативним, творчим, душею туристичного товариства Прикарпаття. Захоплювався гірськими походами, підкорив чимало карпатських вершин. Красу природи відображав у своїх фотографіях. Люди постійно гуртувалися навколо нього, він встигав приділяти увагу всім, завжди був відкритим, зібраним та впевненим у собі.
Він мріяв про те, щоб люди в Україні жили так, як живуть у розвинутих європейських країнах, тому одним із перших очолив Майдан у Городенці, збирав та відправляв у Київ матеріальну допомогу, продукти харчування, ліки. 7 грудня 2013 р. разом з дружиною поїхав на столичний Майдан, там йому довірили очолювати Івано-Франківську сотню в Жовтневому палаці. Сотня Дідича брала активну участь у всіх протестних акціях поза межами Майдану: пікетуванні Верховної Ради. Кабінету Міністрів, Генеральної Прокуратури, судів, що виносили несправедливі рішення щодо активістів Майдану.
Завжди відзначався умілими організаторськими здібностями, активною громадянською позицією, патріотизмом. Його любили майданівці, молоді горнулися до нього, як до батька. Кожному він знаходив щире слово, умів порадити і підтримати, у його сотні панувала сувора дисципліна. Може тому Сергієва сотня в окремі дні налічувала більше 500 людей.
Сергій Дідич героїчно пожертвував своїм життям заради перемоги Революції Гідності. Він загинув 18 лютого 2014 р. під час мирної ходи до Верховної Ради у Києві в сутичці з «беркутівцями». Сотня Дідича опинилася в Кріпосному провулку перед загрозою оточення озброєними «беркутівцями» та бійцями внутрішніх військ. Сили були нерівні. Силовики використовували сльозогінний газ, світлошумові гранати, гумові кулі та кийки. Протестувальники захищалися тільки дерев′яними щитами, кидали бруківку. Сергій наказав побратимам відступити, сам ішов останнім, прикриваючи свою сотню… За кілька годин понівечене тіло сотника з проламаним черепом знайшли у медпункті, облаштованому в Будинку офіцерів.
Поховали Сергія в рідному селі Стрільчі.
Указом Президента України Петра Порошенка від 21 листопада 2014 р. Дідичу Сергієві Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
Справу Сергія продовжують його діти і дружина. Сім′я передала автомобіль підвищеної прохідності в зону АТО для добровольчої чоти батальйону «Карпатська Січ». Тепер його машина допомагатиме бійцям–свободівцям захищати рідну землю. Дочка Ірина у Дніпропетровському госпіталі подарувала пораненим бійцям два планшети, щоб вони могли знайомитися із новинами з передової прямо на лікарняному ліжку.
