На факультеті туризму ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» відбулася презентація колективної монографії «Були трактовані наскрізь гуманно…» Косачівський табір для інтернованих осіб в контексті українсько-польських взаємин у Галичині (1918–1919 рр.), авторами якої є члени Національної спілки краєзнавців України доктор історичних наук, професор, декан факультету туризму Володимир Великочий, доктор політичних наук, професор, Іван Монолатій та кандидат історичних наук, Юрій Плекан.
Як підкреслив модератор даного заходу кандидат історичних наук Олександр Новосьолов - позаяк сьогодні бездержавність українців і поляків вже давно є минулим, а наші країни активно підтримують стратегічне партнерство у різних царинах міждержавних відносин, вивчення нашої недавньої історії є вкрай необхідним для справжньої нормалізації двосторонніх взаємин, вироблення тривалого консенсусу в питаннях історичної пам’яті, а також у пошануванні національних пантеонів обох держав.
У ході презентації виступили автори даного дослідження, зокрема Іван Монолатій зазначив, що ідея написати колективну монографію, присвячену подіям 1918–1919 років, зокрема історії українсько-польських взаємин за доби Української революції, хай і в обмеженому територіально хронотопі – на прикладі Косачівського табору для інтернованих осіб, виникла влітку 2018 року, напередодні святкувань 100-ліття Листопадового чину і проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Додатково актуалізували цю думку неприхильні до українців сили, котрі, використовуючи навзаєм ювілеї «100-річчя» – відновлення новітньої польської державності та утворення держави західних українців, почали розігрувати «карту пам’яті» у стосунках поляків і українців, акцентуючи, передусім, на вже призабутій на Заході тезі про «змагання жертв». Насамперед, йшлося про сучасну міфологізацію історії Косачівського табору, в якому за доби ЗУНР – ЗОУНР утримувалися здебільшого польські полонені та інтерновані особи римо-католицького віросповідання . Головний наголос у таких псевдодискусіях клався на те, що, мовляв, ще задовго до трагічних подій на Волині 1943 р., вже існувало «пекло», створене 1918–1919 рр. українцями виключно для поляків, а Косачівський табір мав свого «ката-українця».
Звісно, українські дослідники не могли стояти осторонь. З ініціативи науковців Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Сергій Адамович, Володимир Великочий, Іван Монолатій, Юрій Плекан) і працівників Музею історії міста Коломиї (Михайло Арсак) 7 листопада 2018 р. було організовано круглий стіл, присвячений похованням на військовому кладовищі у Коломиї, а також сучасному станові дослідження історії Косачівського табору з одночасною презентацією музейних експонатів з цієї теми. Одним із висновків нашої зустрічі, котра згуртувала небайдужих і українців, і поляків Коломиї, стала ідея підготовки спеціального дослідження, зміст якого б показав, з одного боку, особливості українсько-польських взаємин у Галичині напередодні Першої світової війни і під час польсько-української війни 1918–1919 років, зокрема й місце Коломиї у цих складних процесах, а з другого – містив би документальні матеріали, що засвідчують справжні, а не вигадані, факти з історії Косачівського табору, зокрема унаочнюють тогочасну мартирологію.
В той же час, професор Володимир Великочий відзначив, що дана праця побудована на двох визначальних принципах.
По-перше, спробі показати увесь спектр складних, але не трагічних взаємин українців і поляків Галичини на початку ХХ ст., проаналізувати специфіку міжнаціональних взаємин у період Української революції, вказавши на притаманну тодішнім національним меншинам тактику участі й неучасті у політичному й державному житті українців Галичини, дослідити повсякдення Коломиї та її містян-українців з огляду на функціонування в 1918–1919 роках вже кілька разів поспіль згаданого табору для інтернованих осіб на її околиці – Косачеві.
По-друге, документально підтвердити або спростувати наявні у сучасному, передусім, медійному, а вже потім – і краєзнавчому, просторах відомості про те, яким чином, за чиїми вказівками і за чиєю допомогою відбувалося тримання поляків-полонених та інтернованих осіб у Косачівському таборі. Важливим для нас було проаналізувати на доступних нині і вперше виявлених документах також і поведінку й мотивації тих осіб, котрі були відповідальними за надання медичної опіки, без огляду на національну чи релігійну належність утримуваних осіб, їхнє подвижництво в умовах епідемії грипу і тифу, нестачі медикаментів, продовольства тощо.
«Тому це дослідження ми присвячуємо пам’яті українського військового медика Петра Петрушевича (1870–1924?), саме тієї людини, яка найбільше постраждала за порятунок життя польських полонених та інтернованих осіб, однак котру і досі прозивають «косачівським катом» хоча його виправдав польський суд присяжних у 1921 році. Саме тому вважаємо своїм громадянським обов’язком, нехай у такий спосіб, через більш як сторіччя, реабілітувати його чин на сторінках нашої книжки», наголосив професор В.С. Великочий.
«Доказовою базою» тут є
матеріали українських і польських музейно-архівних установ, зокрема відділи
фондів та рукописів Музею історії міста Коломиї й «Закладу народового ім.
Оссолінських» у Вроцлаві (Республіка Польща), хоча й не лише вони.
.jpg)
.jpg)
